Вступ

Навіть така шляхетна справа, як надання медичної допомоги, з погляду організації, є господарською діяльністю (ст. 17 Основ законодавства України про охорону здоров’я). Метою господарської діяльності, як відомо, є отримання прибутку. Чи не суперечить комерційний підхід до медичної справи самій суті цієї справи, її призначенню? Однозначної відповіді на це запитання немає й, вочевидь, не може бути. Причина — невіддільність соціальної та економічної складових медичної послуги.

Якісна медицина — це високопрофесійні лікарі, сучасне технологічне обладнання,  комфортні умови для пацієнтів. Отже, потрібне належне фінансування. Не відмовляючись від своєї участі в цьому процесі, держава докладає певних зусиль, аби залучити до нього якомога ширше коло осіб: страхові компанії, юридичних осіб, пацієнтів. Медичні заклади, зокрема й ті, які ще донедавна існували винятково за рахунок бюджетних коштів, мають навчитися заробляти самі. Зароб­ляти і правильно витрачати зароблене. При цьому друге є не менш важливим, ніж перше.

Як свідчить практика, частка платних послуг у медичних закладах комунальної власності (а саме вони є підґрунтям системи охорони здоров’я країни) поки що не надто велика. Серед причин можна назвати і відчутну законодавчу неврегульованість, і недостатнє усвідомлення органами місцевого самоврядування своєї ролі в здійсненні медичної реформи, і не в останню чергу — неготовність самих медичних закладів до повноцінної комерційної діяльності, важливою складовою якої є формування і встановлення цін на медичні послуги.

Не те щоб цей механізм був зовсім новим і незрозумілим. Ні! Певні уявлення щодо нього має майже кожна доросла людина. Проте одна річ — загальні уявлення, і зовсім інша — потреба застосувати такий механізм у ситуації, коли від цього залежить чи то виживання, чи то процвітання, чи просто нормальне існування самого медичного закладу, а також те, чи будуть задоволені його пацієнти. Велика відповідальність зумовлює велику занепокоєність і таке ж велике бажання зробити все правильно.

Власне, більшість успішних управлінських рішень розпочинається саме з БАЖАННЯ ЗРОБИТИ. За можливості — зробити правильно. Після цього розпочинається пошук отого самого, що можна назвати «правильно». Яка ціна медичної послуги буде правильною? Чи існують такі чарівні інструкції, формули чи програми, скориставшись якими, можна швидко і легко скласти найправильніший прайс-лист і назавжди позбутися проблеми? На жаль! Ані інструкцій, ані готових рішень не існує. Ба більше, не існує і самої правильної ціни.

«У сфері медичного обслуговування не існує «справжньої» або «правильної» вартості, оскільки фактичні витрати у цій сфері визначаються багатьма суб’єктивними факторами впливу, в тому числі специфікою поведінки пацієнтів — споживачів медичних послуг, специфікою професійної поведінки медичного персоналу та якістю управлінських рішень керівників медичних закладів». 

Важко уявити, але наведений фрагмент — цитата з нормативного акта Міністерства охорони здоров’я, щоправда, вже давно не чинного. Глибинне усвідомлення думки, закладеної в ньому, допоможе не розгубитися тоді, коли ви опинитесь сам на сам з численними методиками і методами, способами, схемами, варіантами тощо. Їх чисельність свідчить: ані наука, ані практика не спромоглися винайти «чарівну пігулку». З практичного погляду це означає, що кожному, хто буде долучатися до ціно­утворення, доведеться вив­чати чуже, але спиратися на власні ЗНАННЯ та ДОСВІД.

Утім, власні знання бажано помножити на досвід і знання колег. Питання «Хто має займатися ціноутворенням: бухгалтер чи економіст?» має просту відповідь — і бухгалтер, і економіст, і керівник закладу, і юрист, і, звісно ж, інші фахівці (лікарі, спеціалісти з обладнання тощо). Одним словом, має бути добре згуртована КОМАНДА, а роботи вистачить усім. До речі, не забудьте запросити до команди власника або його представників (якщо власником є орган місцевого самоврядування чи держава). Це допоможе уникнути тих проб­лем, які сьогодні (за інформацією з різних регіонів країни) гальмують комерційний розвиток закладів охорони здоров’я, зокрема деякі органи місцевого самоврядування намагаються штучно зменшувати ціни на медичні послуги.

В ідеалі кожна послуга має бути рентабельною (прибутковою), тож управлінському персоналу медичних закладів варто вжити заходів, щоб органічно вписати в обліковий технологічний процес відповідні розрахунки: планову, виробничу та повну собівартість, аналіз та контроль витрат тощо. Звісно, медичні заклади можуть надавати і нерентабельні платні послуги (соціальні проєкти, пільгові пацієнти тощо). Проте власники й керівники таких медичних закладів мають усвідомлювати економічні наслідки цього й заздалегідь визначати джерело покриття відповідних витрат.

І ще одна цитата — ч. 2 ст. 15 чинного Закону про ціни. Нехай вона надасть вам РІШУЧОСТІ у спілкуванні з представниками влади і численними перевіряльниками.

«Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку».